я люблю тебе.
я казала не правду. я брехала тобі. не завжди, не постійно, не увесь час.
лише останні моменти нашого спілкування.
я дивилася на тебе. я казала тобі. я люблю тебе.
брехня.
я не хотіла бачити тебе. я не хотіла говорити з тобою, але я мала бути поруч.
я мала говорити тобі. я люблю тебе. ти потрібна мені. втирати сльози.
говорити про моє життя. мої переживання.
ні крихти правди. жодного слова правди. я не переживаю.
слухати тебе. робити вигляд.
я не люблю тебе. мені не подобалися наші розмови про тебе.
мені не подобались твої уявлення про світ. мені не подобались твої уявлення
про людей. мені не подобались твої думки. мені не подобалась твоя поведінка.
мені не подобалося твоє уявлення про себе. мені не подобалося твоя
думка про себе.
надмінність. надуманість. самозахоплення. надлюдяність. надврода.
а гловне - ти все розумієш, як ніхто інший, ти найрозумніша,
ти так прекрасно все аналізуєш, ти знаєш думки інших, перед тим, як про те подумали.
я не люблю тебе. мені не потрібна ти.
він не любить тебе. він не згадує про тебе. йому ти теж не потрібна.
він колись тебе любив. поки ти не втратила його.
він любив тебе. як я. колись.
зараз він не любить тебе. не кохає. ні цей. ні той.
і я. як він.

всі щось пишуть. а я не можу нічого написати, окрім "дякую". та й то в блокнот.
всі щось пишуть, а я нічого не можу прочитати. лише дивлюсь картинки. іноді.
і всіх все якось так, якось справи. добре чи пагано. у мене спокійно.
я не можу розмовляти. я ніби відвчилася... наразі спілкуюся з двома людьми, якщо не рахувати маму. але з нею я майже не розмовляю. в цьому немає потреби.
а в спокої щось є. я багато читаю і бачу багато снів. в них стільки всього різного, кольорового і більш справжнього ніж є насправді.

і ще одне. з кожною годиною, з кожним днем, ця течія несе мене до моєї мрії.....

знаєш, я думаю про тебе.
брешу. звичайно брешу, бо не думаю. і пишу це зараз лише тому, що треба щось написати, а я не знаю що саме.
===
дожились.

все якось так... класно, звично, погода тішить, їм яблука, запам"ятовую сни, гуляю містом, втикаю на дощ, дивлюся фільми, і думаю, думаю, про майбутнє.
помітила, що в моєму житті багато простого щастя. такого вловимого, легкого і безпричинного.
це трішки схоже на стан невагомості.

вот, блять, написала попередній абзац, полізла, куда не треба і тепер всьо хуйово))

але ладно, я не про то)
зима-зима, скоро зима. вот.
ще трішки почекаю і домів, місяць лише.



всіх люблю і цілую, і шоб у вас всьо було зашибісь, мої жжфренди)

карочє, останнім часом вкантакт мене тішить неймовірно. знаходяться ті люди, з якими давно не спілкуєшся через втрату номерів, втрату можливості побачитися, втрату спільних знайомих. а тут бац! і знаходяться)
і є про що поговорити. і розказати, що я не в столиці живу вже півтора роки. і вони навіть не дивуються.
клас-клас-клас, я дужедужедуже щаслива)
і взагалі, з моїх 123 друзів вкантактових, люблю і уважаю 110 так точно))
минулий мій пост був постом ненависті, а цей - пост любві)

ах да, я провтикала канцик учора. но, походу, нічо не втратила, душевно посиділа в ботанічному саду. вирішила навіть не ненавидіти чувака, якого два роки ненавиділа.
і я сьогодні їду аж до 11 числа.
а потім приїду на свадьбу, єєєєєєєєєєєєєє)))

в телефоні лишилося близько тридцяти номерів, тепер хочу помінять там коєшо, але рукі не доходять. ага)

і цеє, послухайте це http://vkontakte.ru/gsearch.php?section=audio&c[q]=%D5%F0%E8%F1%F2%E8%E0%CC%F1%EA%E8%E9%20%D0%E5%EF%FA
паніка)

ага. бля, це не рево, а сукаад. спать не можу. їм чізбургєр) (С)
пройшла інфа учора, що в рево присутні амфетаміни. хз, відки ця інфа, але заперечувати не можу,
в силу не вживання мною.

сукі касірши укрзалізниці, сукаукрзалізниця, сукісукісукі.
я ж так довго катаю їхніми коліями, що мені б уже могли б зробити знижку, і нашару давати
якісь козирні послуги. натомість, бляха, вони навіть продати квиток нормально не можуть,
кажуть, сука, що нема 116 потяга.
і кажуть, що 49 потяг їде до харкова, блять.
ох вони там єбануті всі.
причому, всі.
шо літом, блять, доводилося з начальником вокзалу розбиратися, що зараз тоже доведеться
тріпать їм нерви.
а я ж просто хтіла купити квиточок.
п.с. і 116 потягом і 49 потягом час від часу їзжу, тому стовідсотково знаю, що
116 їздить кожен день, а 49 іде не далі столиці, якщо на схід.
це навіть не ненависть)

Вова:
у нас в кассах железнодорожных работают суки тупые.
говорят, что нет 116 поезда, а я ним езжу!!!
у меня зла не хватает

Алексей:
Его отменили сегодня утром,даже я знаю,сидя в Кракове)

Вова:
бляха, Антон, с такими разговорами, смотри чтобы тебя не отменили)))

запрошують на новорічне святкування на корабль. вечірка закрита, з діджеями (які мені і даром не треба) і з усякими "все включено"
коштує ця тєма 350 грн.
я думаю, що я на сількі не вип"ю, і хотілося би новий рік по ЗОЖу зустріть.
відмовлятися чи погоджуватися?

я не звльнюю суркіса і не пишу листи на ютуб

цей сон, тривалістю дві години, був виснажливим і таким зрозумілим...
і стільки в ньому всього було, в сенсі, життєвого. і дія відбувалася всього на дванадцяти квадратних метрах.
ці нічні розмови про всьо, що треба й не треба знати, але саме нічні розмови. ці телефонні дзвінки, що так і лишилися без відповіді.
ці сльози і вузькі джинси. прозорі сорочки і, звичайно, зимові шапки. про помиту голову. про твою присутність, і мої відповіді, що я їх так і не сказала...
складний сон.

я знову роблю дурню. і пишу дурню, і пускаю життя старими шляхами, замість намічених нових. тобто, поки не пускаю. але, в будь-яку мить, можу обламатися.
і це буде печально. але я буду щаслива.
але якщо колись, випадково, не спеціально, бо так випадуть зірки, щось наломається, я у всьому звинувачуватиму моє щастя.
я вже навчилась не паритись. і соромно мені вже лише перед батьками і тоді, коли я помираю. перейматися довго не буду..

я не хотіла писати цей пост. так сталося(

карочє, чим далі, тим більше я стаю неадекватніша.
аж страшно)

=== помітила, що коли поруч зі мною хтось кашляє, я починаю дивитися, чи не кашляє ця людина легенями.
=== в тролейбусі сідушки були з дерева. як в електричці. тролейбус-елктричка, восьма ранку, всі злі, я тоже ніфіга не позитивна, думаю, що треба буть позитивною, а ніфіга не виходить, бо це тролейбус-електричка!!!
=== всі злобні, я злобна, місцем не поступаюся, нога болить, поруч тітонька говорить про емерте, я почуваю себе якимось доктором.
=== і починаю думати, що ось, подружка виходить заміж, а я на весіллі не нап"юсь, щоб сильно, і нічого не обригаю. взагалі, на весіллі я була два рази. коли мені було шість і коли мені було сімнадцять. моживостей попасти на свадьбу було море, але коли мої батьки туди попадали, то дома лишалася я з братом, і дома був угар, кручє чім будь-де.
тоді, коли мені було шість, одружувався мій дядя Саша. я смутно пам"ятаю дядю Сашу, але йому було десь 23, і він був красавчік) і тоді, в день, коли було весілля, я чимось отруїлась і таки обригала багато чого. не кажучі вже про то, що згубила туфлю в канаві.
=== якщо згадувати про моє дитинство на донбасі, врешті решт прийдуть спогади про взуття. про обрізані сандалі, які ставали шльопками. про ті сандалі, які потонули в Сіверському Дінці, бо падали з мосту, а річка широка й глибока. кажуть, там, де постійно тонуло моє взуття, за часів другої світової втонув танк. я досі в це вірю.
=== підійшла молода діваха сьогодні, біля посольства німецького, і каже, дівчинко, пора звалювати. а я то все знаю, таке)

вчора мама прийшла додому, сказала, що підвернула ногу і нога сильно болить.
скакала по хаті вчора ввечері, сьогодні вранці. довелося відправити її в травмпункт, тато відвіз.
як виявилось - перелом.
але мама сказала, що гіпса не треба, бо "це нікуди з хати не вийдеш". вот таке ппц.
а,да, сьогодні в мами день народження. я сказала, що вона старіє точно по графіку

наснилося, що я зробила маску для обличчя якусь, яку треба здирати, а не змивати. в реалі це так прикольно, ніби здираєш загорілу шкіру.
а в сні маска з обличчя була знята разом із шкірою, лишиви на місці лицеві м"язи.
це не було жахіттям. я просто перестала дивитися в дзеркало й продовжила здирати косметичну маску

перевірити пошту, лягти спати, поїсти, ввімкнути музику, скачати фільм, відповісти на дзвінок, подивитися новини, вчити німецьку, ввімкнути аську, переставити сімку...
зате, я не забуваю думати, видаляти з друзів, перевіряти онлайність, втикати, чистити зуби два рази, готувати їжу....

я можу попросити будь-кого про будь-що. про будь-що, що не стосується мого життя. в найпрямішому сенсі.
///
коли скручує вночі від болю до такої степені, що дихати важко. коли проруч лежить два телефони, домашній та мобільний, коли за стіною батьки, і так якось ніяково попросити про допомогу...
(добре, що останні два роки зі мною таке вже не трапляється.)
///
коли палить сонце, у тебе сумка кіло на вісім, з їжею, яку ти всеодно їсти не будеш, бо якесь скажене отруєння і треба йти километри чотири, але по скелям, вздовж моря, під пекучим сонцем о другій дня, і ти дзвониш, питаєш чи не могли би тебе зустріти, і чуєш, що не могли би, бо всі зайняті, п"ють пиво... і ти нічого не говориш про хріновісь, просто йдеш, з думками, що, якшо шось - телефон заряджений на повну...
///
коли ти стоїш, і тобі дуже боляче дихати. ти стоїш, намагаєшся дихати поооооовіііііільноооооо, щоб не різало легені, в голові все блимає, як в реклами яценюка, світло-темно-світло-темно, лишаються лише діагональні смуги, коліна підкошуються, розуміння того, що треба десь полежати, але нікому не можна сказати, як хріново, і що так, до цього, ніколи не було. бо будуть хвилюватися, перейматися... і також розуміння того, що треба просто полежати, а лежати ніде. є лавка, на яку сідаєш з думкою "не втратити свідомість, не вибити зуби", все блимає, дихати важко, холодно. крові нема ні в руках ні в ногах, таке-собі самозбереження організму.
купіть мені живчик, тримай живчик, дякую, я не питиму його.
(бо мені страшно)
а вже вдома, піднімаю слухавку, забула живчик. ні, дякую, я не вийду за ним навіть на поверх.
///
це все лірика. ось зараз я живу, в мене все добре і навіть є нова сукня.
і вмирати не страшно, головне, щоб не боляче.
і щоб у цьому ніхто не був винен. окрім мене, звичайно.

я, певно, ніколи не забуду цю п"ятницю

http://pogovorisomnoi.ru/ в цьому класному чаті)) час вбиває ояєбу

я не знаю, чи читатимеш ти це.
однак, якщо тобі вистачило терпіння прочитати колись все-все не тут, то я не дивуватимусь, якщо цього разу ти полізеш за якимись відповідями сюди.
чи знайдеш ти тут відповіді на свої питання? я не знаю. на ті питання, що я б задала собі від твого імені, звісно знайдеш. але я не читаю твоїх думок.
знаєш, тобі пощастило. ти трапився мені тоді, коли я вже переросла всілякі боязні говорити людям про почуття. ми познайомились, коли мені було вже абсолютно плювати на те, що буде далі, за моїми вчинками. тепер я свої думки вивалюю одразу, при нагоді, щоб не було пізно, щоб ніхто передчасно не помер непочувши від мене того, що, можливо, хотіла сказати.
і я все сказала. натомість ти, що ти? ти просто вирішив, що тепер можна робити будь-що.
ніби нікуди я не дінуся.
а я ж дінуся=) тобто, я вже ділася.
і в когось стало менше впевненості? якщо ти це читаєш, то я правА. якщо ні, то я теж можу помилятися.
гордість страшна штука, правда? бо ти її не переплюнеш.

це не прощальний лист. ти знаєш де мене шукати, якщо переглянеш своє ставлення до мене
і, звичайно, я не чекатиму=)

а може хтось знає якісь фільми або музло німецькою мовою?
киньте посилання різні на то всьо, будь ласка

ці сни, сни про білі дороги і сірий асфальт.
сни про дешеві машини та маленькі осінні містечка десь в закарпатті, чи прикарпатті, чи на поділлі.
сни про мешканців цих містечок, таких простих і таких радісних, вранці, після свята, коли вони повертаються домів.
вульгарні жінки, з червоними губами, та їхні, меніші за них, звичайно, чоловіки. їм радісно. нам байдуже.

ці сни про завжди зелену траву. сни, про шкідливі звички і незаплановану вагітність.
про тимчасову безвихідь і абсолютний пофігізм. про подорожі і незнайомі  робочі міста.
про незнайомих людей, алкоголь і м"які приземлення.
все, як в житті. навіть не хотілось прокинутись. 

от бува спілкуєшся з людиною часто, коли не за 400 км одне від одного, то постійно,
разом тусіте на морях купу років поспіль, разом ходите до спільних знайомих, і вони думають,
що між вами якісь більші стосунки, ти вважаєш цю людину кращим другом, його маму кращою мамою,
його дім - власним домом, куди можна прийти і потриндіть з будь-ким із родини... і поїсти всяких вкусняшок...
і от, ти знаєш про цю людину купу всього, настільки, що ти вже органайзер, вгадуєш
думки, ржеш з приколів, які ніхто навіть не сказав.
і от, дзвонить цей друг і каже, мені пагано, я прийду до тебе.
і приходить. і вигляд у нього ніочєнь. поголений, пахне духами, але вигляд ніочєнь.
сідає в крісло, бере в руки чай і каже, що його кинула дівчина.
а у тебе навіть в думках не було, що в нього є дівчина, більше року вже,
і що він кохає її понад усе на світі, і він вперто не говорить, хто це, але ти вже розумієш,
що це ваша спільна подруга, яка, як виявилось, розбила йому серце.
і слухаєш історію, а всі історії про розбиті серця схожі, і ти розумієш, що він переказує, колись
і твою історію, і ти нічого не можеш сказати, бо, а що тут говорити?
 

сиділи щойно з папіком, вечеряли, заговорили про пірсинг. і тут папік каже: добре, що ти нічого такого не робила.
а я візьми й ляпни, що в мене язик був три роки пробитий, папік засмутився.

а потім я сказала, що коліна у мене болять, тіпа, прогресують. він взагалі засмутився.
щось, коли я комусь говорю про коліна, про то, що мені не можна бігати-стрибати-ходитисходами-ходитинапідборах і взагалі, треба менше ходити, то ці всі дивляться якимось таким жаліючо-засмученим поглядом.
я мабуть зовсім дібіл, бо мені байдуже)

паходу, магнітні бурі вже закінчилися)
вчора прийшла додому десь об одинадцятій вечора, до того тусіла в під"їзді)), так от, прийшла, вдягаюсь, а папік такий:
- а ти куда?
- а ми в гараж
- а що за гараж?
- намагання пояснити, що це за гараж, де він, хто там є, і що ми туда йдем подивитися тєлік, бо ж у нас дома тєлік не показує)
- а ви там нічого паганого не будете... курити?

бггг, мене порвало)

батьки Сєрого думають, що ми алкоголіки. мої батьки думають, що ми наркомани. куда катиться жизнь?

прочитала оце про фірму всім відому націдас і подумала, що треба більше дізнатися про мої кєфірні кросівочки.




бо ми з Сєрим думали, що то за назва така знайома і згадали, що є шини dunlop, значить кросовочки мої якісь шинні.
як виявилось, це якасьтам вантажна модель за 29 королівських тугриків) 
( кєфірні тапкі )

ось говорили ми сьогодні про весілля. майже душевно говорили під перцівку (я і Сєрий)
і томатний сік (Даша). насправді, весілля це нахєр не потрібна битовуха,
всі ці родичі, витрачання грошей, позєрство, церемонія, довгі машини, блядський дівішнік і не менш
блядський мальчішнік.
я би обійшлась без цього всього.
тіпа, випили по сто грам біля загсу (тобто рагсу) і всі розійшлись по домам чи хто куда.
я би обійшлась. але не обійдусь, бо мені тато давно сказав "ти про таке думать забудь, весілля то не
для тебе, а для родичів"
і я забула. тобто почала всьо думать по новому, хоча ставлення до цього не змінилося.
свого весілля я не уявляю. я не можу уявити поруч із собою жодного хлопця.
нє. не так. взагалі, уявити біля себе хлопця я можу. але не майбутнього чоловіка
і точно вже, не майбутнього батька моїх дітей. і тату зовсім нікого показать.
це ж має бути купа факторів різних, ніби не важливих спочатку, але таких важливих загалом...
наприклад:
1) вінчання. от мені воно нафіг не впало. а комусь може впало
2) питання житла. жить з батьками я можу й без чоловіка. значить має бути якась житлова площа саме у нього.
3) да, діти тоже будуть не хрещені.
4) прзвіще мінять це взагалі шота
карочє, там багато всього, зараз не писатиму.
але шлюб - це важливий крок. і тут має бути або кохання (галімий варіант) або розрахунок (кращий варіант)
галімість або не галімість варантів визначила я сама, враховуючі свої власні якісь там переконання.
бо кохання приходять і йдуть, змінюючи одне одного так швидко і так часто, що бува не встигаєш
за ними, а їсти хочеться щодня.
це було про штампи в паспорті (отак, від столу та в документи), а зараз про цивільні шлюби.
цієї тєми я не розумію взагалі.
от ви живете, і хтось один починає прєд"яви якісь кидать (можу уявити, що це мені хтось кидає
прєд"яви, бо я людям ніколи нічого не забороняю, не контролюю, не напрягаю, і взагалі,
живу з якимось таким кредом: "поруч - заїбісь, нема поруч - ну й хуй з ним"/фраза вкрадена/),
а коли тобі щось там говорять так і хочеться запитати: а ти мені хто?
а ніхто. ніхто, то й нічого)
я ж людина без принципів.але єдине, на що я б не погодилась - цивільний шлюб.
наостанок:
"знаючи тебе, штамп в паспорті не спинив би тебе, ти зібрала б чємодан і зрулила б" (С)

ДАШ! вдалого подружнього життя, не сваріться, живіть багато і в коханні, і хай майбутні дітлашки тішать)
щастя, карочє)
п.с. перша падруга у якої я на свадьбі нап"юсь)


п.с. 2 
Dasha_ua (9/10/2008)
в мене є тільки дві людини, які в будь якому випадку я хочу побачити в себе на весіллі - це ти і Оля.

зІрка (9/10/2008)
а якщо я обригаю тебе і женіха?

Dasha_ua (9/10/2008)
то не страшно

Dasha_ua (9/10/2008)
головне щоб прийшла

зІрка (9/10/2008)
добре)

Dasha_ua (9/10/2008)
головне щоб я не обригала нареченого

я в книжці одній прочитала рекламу харлєя. згадала про це сьогодні, вирішила поритися, подивитися, що і як)
так от. в тій реклами на кртинці дід намальований і написаний вірш. іноземною мовою.
я знайшла прозовий переклад російською мовою і не маю натхнення перекладати далі, тому, як є

Если бы я мог прожить свою жизнь заново,
Я бы постарался сделать больше ошибок.
Я бы расслаблялся.
Я хотел бы быть наивнее, чем был на своем жизненном пути.
Я знаю лишь немного вещей, к которым я бы отнесся серьезно.
Я бы попробовал больше возможностей.
Я бы больше путешествовал.
Я бы чаще карабкался на горы, плавал бы в реках и любовался закатами.
Я бы ел больше мороженого и меньше фасоли.
Я бы хотел иметь больше реальных проблем и меньше надуманных.
Ты видишь, я один из тех людей, кто живет осторожно, обычно и разумно, час за часом, день за днем.
Да, моя жизнь была неплоха, в ней были минуты счастья. И если бы я мог прожить все заново, я бы постарался иметь больше таких моментов.
Я хочу только этого и ничего более. Только моменты счастья, один за другим.
Если бы я мог прожить свою жизнь заново,
Я бы начинал ходить босиком ранней весной и продолжал бы до поздней осени.
Я бы больше прогуливал уроков в школе.
Я бы чаще катался на карусели.
Я бы сорвал больше цветов.

і відео в тему)

оххо) 
всьо класно) 
знову пасідєлкі в гаражі під футбол.
смішні пасідєлкі під наливку)
якийсь жор незрозумілий, нічний, заліпання.
бггг, не змогла вночі ввімкнути комп, довелося книжку читати) уявляю, як це смішно виглядало)
а ще добре, що всі вкусняшкі в холодильнику замотані у пакєти, або щось таке, розмотувать і нарізать впадло, то я з"їдаю не все, що є) 

охо, останні дні мене тішать)
пініку сіять впадло, нет троха набрид, от тікі скачаю сімсіті і всьо!)
вівторок-середа-четвер проходять добре, політ нормальний) 
вівторок був дуже смішним. перцівочка, здоровеньки, п"яна Женьшень) 
Антон сказав, що наступного літа їде в ЛБ.
і я прийшла додому і половину ночі дивилася на ютубі відос про бухту, ностальгія, йопт) 
хочеться назад у літо, знову ходить в трусєлях, ніякої цивілізації. рве дах.
( ЛБ три фотки )
наступну половину ночі дивилася на те, як беар гріллс їсть черв"ячка. один і той ролік) 
 
вівторок взагалі був шикарний. вялена риба під футбол з тортом.
і вирішення головного питання на сімейній раді. літом в бухту полюбас) 

и че меня так убрало?)

- канцик відмінили підари! шо дєлать?
- йобнуть пєрцовки!
- значить,  як домовлялись
- а тьолачьки будут? 
- адна точно будєт
- ти же пацан
=))) 

бля, сукі, підари, відмінили канцик, підари!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
я можу далі сєять паніку!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
підари!!!!!!
і вчора сказали, да, блять, точно все буде, нічого не змінилося, а сьогодні вдень, блять, кажуть, нє, всьо переноситься(
промені панікі на них всіх.  
а про людей, що вже домовились, ніхто навіть не думає.

починаю думати, що цього разу всі не помруть.
отак бува, перестанеш на три-чотири дні сіяти паніку, і всьо, всі перестають помирати, панікувати і починають жити нормальним життям.
та нічого.
прийду сьогодні вночі додому, вусмєрть неадекватна і буду знову сіять паніку.
тим паче, є що розказати) 
а не розказувала нічьо, бо тоді б ніхто зі мною не пішов би тусіть) 
отака я каварна)
***
( розмова про грип )

02.11.09 не я:  Давай приходи 15-го на роллікс) 
02.11.09 я:        та я роллікс ніочєнь(  
02.11.09 не я:  После наливки будет норм)


пам"Ятаю, в далекому 2005, в ктк були неп"ющі люди.
ну так, чуть-чуть бувало вип"ють і всьо.
а потім клуб поділився на не п"ющих і п"ющих.
і ті, які п"ющі, збиралися під бальнічкою і пили смачну наливку по 5 грн.
потім всьо зависло, ктк розвалився, а люди лишилися.
страшно жить) 

бля!!!!
пішла в ЖЕК, діла порішать.
так мене туда не пустили,бо " вхід в ЖЕК без марлевої пов"язки заборонено!!!"

так і хочеться, щоб вони там всі здохли 

В Киеве эпидемию ждут уже во вторник. По прогнозам столичных медиков уже через несколько дней город преодолеет эпидемиологический бартер, и количество больных острореспираторными вирусными инфекциями может достигнуть 23-х тысяч человек. (С) СТБ.
 
значить так, хто там болєющій, присмерті, і всьо такоє, хто виживе до вівторка пропоную піти  сюда


після цього можна одразу щасливо померти, наприклад.
от я, балєюща піду. і буду стрибать своїми хворими ногами (яким вапще скоро капєц)
п.с. дайте хтось сорок гривень пажалуста

пожружка, та яка має бути дружкою на моєму весіллі, лежить в лікарні в черкаській області із тепмературою 39 із чимось там. тобто зараз температуру збили троха.
лежить вона там із четверга, але я про це дізналася тікі сьогодні, вот.
настрій має хороший, йде на поправку.
АЛЕ.... із лікарні її не випишуть поки вона зовсім не перестане кашляти, поки у неї навіть найменшої соплі не буде в носі, бо вона приїхала з Тернополя і одразу попала в лікарню)
каже, що всі неї шарахаються, Тернопіль синонім Чорнобилю, і по її райцентру ходять чутки "про хвору дівчинку з Тернополя"))
навіть до її мами приходили і казали :" а ви знаєте, є якась дівчинка, приїхала з Тернополя і в лікарні..."))


п.с. а мені з кожним днем все гірше))

а мене не напрягає паніка всюдисуща)
мені вона навіть подобається. людям є про що поговорити, люди починають креативити.
мене напрягають заклики не панікувати. от реально зайобує.
хочуть люди панікувати - нехай, вам, тим хто закликає, має бути похуй, сидіть і не панікуйте.
нахєра щось комусь доводити?
відмінили якісь двіжухі?
так організуйте своє, якщо не боїтесь.
збирайтеся толпою, йдіть парки прибирати, або що там іще входить до масових антипанічних розваг.
ато, блять, сидять дома за компом, кажуть, не панікуйте, бо заїбало,
і жеруть часник з цибулею і малиновим варенням.
так і хочеться, щоб всі поздихали, щоб було наукою))


сєять паніку!!!
віздє і ва всьом мірє!

п.с. а от я їм варення. і не їм медикаментів. і знаю, що зі мною нічого не станеться, бо ми з Антоном зібрались
їхать в Мск бухать зимою.
п.с.2.
а ви знаєте, що в Тернополі лікар помер, який грип лікував?

а ви довіряєте людям?
так, щоб дати свої паролі від усього...
поясніть, будь ласка=)

а ми вчора нормально так патусілі)
так сказать, с Радастью, вот)
вому вниз мені ізначальна не подобались, хтіла після тартаків зрулить, а вот куда зрулить, я не знаю.
послухали адольфа тягнибока або олега гітлєра. подивилися на фашистів, посокрушалися, що на майдані не виступає Сява з хітом "джек пот" і розійшлися.
а, дома я була в 22:40. на мене це вообще не похоже(
і коліно, коліно(
***
а о четвертій ранку мене знову хотіли забрати інопланєтянє. від них мене врятувала "маломидська оригінальна питна сильногазована вода" вул. Шевченка,170. с. Малий Мидськ, Костопільський р-н, Рівненська обл.
високоякісна природна оригінальна питна вода без присмаку і запаху, видобута із свердловини, розташованої у чудовому поліському краї.
на правах реклами)
888
да, слухаю пісню класну, це ще круче ніж "сам ти наташа" і мабільние блондинкі)
ви в слова вдумайтесь:
Мне уже 20, я хочу жениться,
Ты стала несерьезно ко мне относиться.
Мне уже 20! А ты морозишься,
Ты очень несерьезно ко мне относишься!

і я не піду нікуди.
тобто нє, я піду. піду на концерт на майдан. і не тому, що я бидло траєщінскє, а тому, що хочу пострибати під тартачків. і отвінта. бо саме цього мені не вистачає в моєму унилому житті.
я не піду, бо я не вірю в марші. тобто, в людей, що організовують (якими б автономними вони не були).
я не піду, бо не маю темного одягу.
я не піду, бо я дівчина, врешті-решт.

щось, за літо, все в моїй голові перемішалося.
згадується розмова з Сашком, про побутовий расизм і фашизм)

а я, певно, старію)

дивно, дивні сни.
сниться однокласниця, з якою я дружила у восьмому класі, і з того часу її не бачила.
сниться перегляд футболу, на райончику, з людьми, які ніколи не дивляться футбол, на тому
мікрорайоні, не ніхто з них ніколи не був, а я тусіла там років до 13...
а після футболу треба було йти додому.
нам було


іноді, я бачу однакові пейзажі у сні. наяву такого не має. починаюдумати, що в майбутньому буде.

дзвінок в двері, йду відкривати.
ступаю на ліву ногу і таке відчуття, що вона вигинається назад в коліні.
як у лелеки наприклад.
три наступні ступання на ліву ногу викликали такі самі неприємні відчуття.
зараз попустило. але фу(
я старію і мені трашно.
а ще вчора, після кіно коліно боліло у мене, як звичайно. але не так противно.
їм творожок і кальцій.
походу, мені не можна робити перерв у прийнятті цїєї чудової біологічної добавки.

фільм "о, ЩаСТливчик" (так в квитку було написано) - унилоє гавно.
день пройшов в сраку.

значить так, я подумала, що ти мене з днюхою не привітав, тож не получіш поста в жж тобі присвяченого)  
зато картінку подарю, бо вона тобі сподобалась)
( картінко )

ходить по вагонам зеленої гілки метро жебрак з розірваним навпіл бозею, просить гроші. і у нього чуйка на людей. певно, йому бог говорить, хто є хто.
так, сьогодні ввечері, він, як завжди, йшов по вагону, а коли проходив повз skolot13, почав кидати зігі, кричати: "фашизм воскрєс! всех єврєєв нє убілі" і щось іще німецькою))
таке во)

"а яка разниця, по якому я пиздю, лиш би ти панімав"
це сказала провідниця мого улюбленого потягу, івано-франківськ--харків, п"яним мужикам,
які їхали в столицю на роботу.
потім вона до третьої бухала з ними, сидячі на МОЄМУ МІСЦІ БЛЯТЬ!!!!!
поки я намагалася: спати-домовитись з ними по хорошому-накричати-прогнати всіх нахєр-
взяти собі постіль на халяву-викликати почуття провини у всіх цих далбайобів.
( дні, які були, а нету не було )